Шановні гості, ми раді Вас вітати у нашому музеї Слави,
пропонуємо до Вашої уваги екскурсію.
22 червня 1941 року на нашу
Батьківщину без оголошення війни напала фашистська Німеччина. Війна
продовжувалася довгі 5 років, 1800 днів. За роки війни загинуло 8 мільйонів
українців.
Вже 14 жовтня по бруківці
Червоноармійської вулиці загупали ковані німецькі чоботи, прогуркотіли танки.
У місті фашисти встановили „новий
порядок”. Припинили роботу школи, лікарні, магазини. У центрі міста, на площі,
фашисти спорудили шибениці. У дворі млина у дві величезні ями скидали трупи
страчених. У зруйнованому приміщенні кінотеатру від голоду, холоду й тортур
гинули радянські військовополонені. Під час тимчасової окупації фашистські
загарбники закатували 2234 жителя міста, 479 чоловік вивезли до Німеччини.
Та радянські люди не стали на коліна:
чинили опір ворогові як могли, не шкодували життя, наближали час свободи.
На території Охтирщини боротьбу проти
німців вели партизанські загони „Гроза” під командуванням Горобця, Фененка, Кащєєва,
Петренка, Кульомзи, Коноплі. Народні месники пошкоджували телефонний зв’язок,
відбивали у ворога обози з продовольчими товарами. Багато патріотів полягло у
перші ж місяці війни. Серед партизанів був і учень нашої школи Олександр
Самойленко.
Діяла також розвідувальна група на чолі з Михайленком.
Розвідувальники були схоплені гестапо і жорстоко закатовані.
25 серпня 1943 року воїни Червоної
Армії визволили Охтирку від німецьких
окупантів. В боях за Охтирку загинуло близько 4500 радянських воїнів. Серед них
10 Героїв Радянського Союзу.
Під час боїв за Охтирку одинадцять
гвардійців на чолі з лейтенантом Багіровим 24 години утримували одну з висот, мужньо даючи відсіч
натиску переважаючих сил противника. На полі бою залишилось три ворожі танки і
250 солдатів. За сміливість і героїзм виявлені під Охтиркою Багірову присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.
За роки війни Охтирщина втратила 17070 чоловік. З них:
загинуло 5218 мирних жителів, 2807 вивезено на примусові роботи, 11532 загинуло
на фронті.
10 охтирчан за свої подвиги удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу - це:
Діхтяренко Андрій Миколайович
Пилипенко
Михайло Васильович
Долгий Степан
Іванович
Лєдєньов Петро
Петрович
Симон Василь
Петрович
Горбушко Юрій
Федорович
Гангаєв
Олексій Кузьмич
Дикалов Степан
Іванович
Шаренко Василь
Петрович
Задорожний
Григорій Кирилович
Четверо охтирчан є повними Кавалерами чотирьох орденів Слави:
Шандиба
Володимир Данилович
Сипченко
Леонід Євтихійович
Хоменко Дмитро
Миколайович
Бугай Федір
Степанович
Серед Героїв Радянського Союзу є і учень нашої школи Дикалов
Степан Іванович. Він брав участь у форсуванні Дніпра восени 1943 року. Коли до
протилежного берега залишилися лічені метри, розривом снаряда перекинуло
рибальський човен, в якому було відділення Дікалова. Допомагаючи один одному,
тримаючись за перекинутий човен, бійці дісталися берега і з ходу вступили в
нерівний бій з гітлерівцями. В цьому бою противник втратив близько 40 солдатів.
Степан Іванович особисто знищив офіцера і дев’ять солдатів за що йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Степан Іванович брав участь у параді на честь Перемоги у
Великій Вітчизняній війні, який відбувся у Москві. Збереглася навіть фотокартка.
Її ви можете побачити на фризі – друга справа. Степан Іванович третій зліва.
Навчався у нашій школі і Батюк М.П. Народився Микола
Пилипович Батюк 19 грудня 1905 року в місті Охтирка Сумської області. Навчався
в школі № 11. У 1927 році пішов добровольцем до лав Червоної Армії і пройшов
шлях від червоноармійця до генерала. Микола Пилипович був командиром 89-го стрілецького полку 23-ї Червонопрапорної
стрілецької дивізії.
Восени 1942 року, згідно наказу Ставки Верховного Головнокомандувача,
дивізія прибула до Сталінграда. Перед воїнами було поставлено завдання: розбити
противника, що пробрався до Волги. Битва за Мамаїв курган вирішила долю оборони
Сталінграда.
Воїни Батюка приймали присягу: „Пам’ятай присягу святу свою,
будь нещадним і стійким у бою, боягузи загинуть, орли переможуть. Будемо
орлами! Ні кроку назад!”
За час жорстоких боїв дивізія знищила приблизно 12 тисяч
солдат і офіцерів, 18 танків, 8 літаків за що дивізію було нагороджено орденом
Леніна.
За бойові заслуги Микола Пилипович нагороджений орденом
Червоного Прапора і орденом Кутузова. Довгий час наша школа неофіційно носила
ім’я генерала Батюка. В основному корпусі школи є стенд присвячений Батюку М.П.
Уродженцем Охтирщини є і Олексій Берест, ім’я якого ніде не
згадувалося. В той же час він прийняв капітуляцію Німеччини, підняв радянський
прапор над Рейхстагом разом з Єгоровим і Кантарією. І тільки за пропозицією
Президента України Віктора Ющенка Бересту Олексію присвоєно звання Героя. Його
фото ви можете побачити на фризі.
А тепер просимо звернути увагу на експонати нашого музею. До
вашої уваги каски: радянська та німецька, речі особистого вжитку солдат: фляга
та казанок. Також у нашому музеї представлені снаряди, міни, набої, патрони,
гільзи, кулі періоду Великої Вітчизняної війни. В цій вітрині ви можете
побачити зібрані нами нагороди, грамоти та подяки. А в кінці залу до вашої
уваги відомості про ветеранів нашого мікрорайону. Розглянути ближче експонати
та землянку ви зможете після наші екскурсії.
А тепер ми пропонуємо вам екскурсію про нашу школу.
На площі між вулицями Церківка (нині – Миргородська) і Ковалівка
(нині – Червонофлотська) 10 травня 1887 року почалося будівництво церкви. А у
церковному дворі в 1895 році було побудовано невелику школу.
В школі діти навчалися три роки. Їх навчали Закону Божому,
російській мові, арифметиці і чистописанню. Викладав у школі псаломщик. Ця
школа не збереглася. Зараз в огорожі школи видно пройоми вікон найпершої школи
на Гусинці.
Біля цієї школи у 1903 році було збудовано ще одну (в ній
діти навчаються і зараз).
В 30-х роках школа носила ім’я Йосипа Сталіна.
У роки війни вчителі та вихованці школи пішли на фронт.
Багато учнів загинуло, захищаючи Вітчизну.
Під час війни в одному з приміщень школи знаходилася німецька
конюшня. Німці спалили навіть парти. Але діти продовжували навчання. Писали у
старих книжках, журналах, між друкованими рядками; чорнило виготовляли з
бузини, синьки.
В 1942 році в школу влучила бомба.
Після війни вчителі разом з батьками ремонтували школу.
Директор школи жив у шкільній хаті, що знаходилася на місці сучасного квітника.
З 1960 року почалося будівництво нової школи. В будівництві
школи брали участь учні школи. Працювали
на уроках праці та після уроків.
Вже в 1964-1965 навчальному році школа почала працювати в
правому її крилі. А ліве крило школи було добудоване в 1967 році. Довгий час
вхід в школу був розташований зі сторони вулиці.
За школою знаходились навчально-дослідні ділянки.
В 1967 році було закладено сад.
У 70-80 роки в школі діяв духовий оркестр, який вважався
найкращим у місті.
В школі активно діяли жовтенятська, піонерська, комсомольська
організації.
Восени кожного року відбувалися фестивалі врожаю. Діти
виготовляли костюми сільськогосподарських культур.
На свято 1 травня відбувалися демонстрації, у яких брали
участь учні в українських костюмах, костюмах інших республік. Колони
прикрашалися квітами, учні несли портрети керівників держави, герби республік,
виконували гімнастичні вправи з м’ячами, кругами.
Кожного року 19 травня відзначався День Піонерів. Свято
розпочиналося о 16:00 годині. Проводилася лінійка, святковий концерт, різноманітні
змагання. А навколо великого вогнища учні водили хороводи.
У 80-х роках в школі кожного ранку проводилася
загальношкільна зарядка.
Школярі активно збирали металобрухт і макулатуру.
З 2002 року директором нашої школи стала Ситнік Тетяна Михайлівна.
1 вересня 2003 року наша школа відзначила 100-річний ювілей.
У березні 2004 року у школі було відкрито комп’ютерний клас.
Наша школа пишається своїми випускниками. Багато хто з них обрали
професію вчителя і повернулися в стіни рідної школи.
А тепер запрошуємо Вас оглянути експозиції шкільного музею Слави.
